Заповідне урочище «Турова могила» — цікава природна та історична локація Національного природного парку «Дермансько-Острозький». Це місце приваблює мальовничими ландшафтами й краєвидами та багатою давньою історією, яка тісно переплітається з народними легендами.
Урочище розташоване в межах Здолбунівського району Рівненської області, на південний схід від села Мости, та займає площу 1,5 га. Локація знаходиться серед лісових масивів та мальовничих пагорбів Кременецьких гір, що є частиною унікального природного ландшафту Мізоцького кряжа.
Навесні та влітку ліс наповнюється барвами й ароматами квітучих рослин. Тут зростають численні види лісової флори, серед яких трапляються рідкісні та охоронювані рослини, зокрема гніздівка звичайна, любка зеленоквіткова та лілія лісова. Також тут поширені регіонально рідкісні види: дзвоники персиколисті, кадило сарматське та герань темна. Водночас урочище є домівкою для багатьох видів тварин, серед яких сарна європейська, борсук європейський, олень благородний, кіт лісовий та лось європейський.
Сьогодні «Турова могила» є чудовим місцем для пішохідних прогулянок і знайомства з природною, історичною та культурною спадщиною Волині й Національного природного парку «Дермансько-Острозький», де можна насолодитися тишею лісу, чистим повітрям, співом лісових птахів та помилуватися віковими деревами.
Легенда про «Турову могилу»
Центральним об’єктом урочища є курган, відомий під назвою «Турова могила». Багато урочищ парку та околиць оповиті народними переказами, і це місце — одне з них. За легендою, тут відбувся бій між турками і козаками, в якому козаки отримали перемогу. У тому бою загинув турецький воєначальник, якого поховали за давнім воєнним звичаєм – верхи на коні у вертикальному положенні. Саме ця подія, за переказами, і дала назву урочищу, зберігшись крізь століття як пам’ять про давні події.
Легенда набула популярності під час розкопок 1914 року. На місці урочища знайшли велику кількість людських та кінських кісток, , а також невелику пляшку, накриту перевернутою тарілкою. Краєзнавці зазначають, що подібний спосіб поховання міг відповідати мусульманським поховальним традиціям, хоча це не є остаточно доведеним археологічним фактом.