Урочище Гурби – одне з найважливіших місць національної пам’яті України. Саме тут, серед лісів на межі Волині та Поділля, 21–25 квітня 1944 року відбулася найбільша в історії Української повстанської армії битва проти військ НКВС. Ці події стали символом організованого опору українського визвольного руху радянському тоталітарному режиму.
Навесні 1944 року лінія німецько-радянського фронту наблизилася до Кременецьких лісів. Радянське командування розпочало масштабну військову операцію з ліквідації повстанських відділів, які діяли на Волині. Для цього було залучено близько 30–35 тисяч військовослужбовців внутрішніх військ НКВС, підтриманих артилерією, танками, бронепоїздом, авіацією та кавалерією. Їм протистояли близько п’яти тисяч повстанців із різних з’єднань УПА-Північ і УПА-Південь, а також місцеві жителі, які допомагали повстанцям забезпеченням, розвідкою та доглядом за пораненими.
Основні сили УПА очолювали Петро Олійник («Еней») і Василь Кук («Леміш»), який згодом став останнім Головним командиром Української повстанської армії. Усвідомлюючи перевагу противника, повстанці облаштували оборонні рубежі, польові укріплення та шпиталі. Особливо запеклі бої розгорнулися 24 квітня, коли війська НКВС після артилерійської підготовки перейшли у наступ за підтримки танків. Незважаючи на безперервні атаки, повстанці протягом кількох днів стримували переважаючі сили противника.
25 квітня командування УПА ухвалило рішення прориватися з оточення. Основний удар було спрямовано у напрямку села Буща. Прорив супроводжувався важкими боями, однак більшості повстанських підрозділів вдалося вирватися з оточення та продовжити боротьбу. Втрати сторін і сьогодні залишаються предметом історичних досліджень через значні розбіжності між радянськими та українськими джерелами. Беззаперечним залишається факт, що попри значну чисельну й технічну перевагу радянських військ, головної мети операції – повного знищення угруповання УПА – досягти не вдалося.
Маршрут до Гурб пролягає через мальовничі урочища Зіньків Камінь, Турова могила та Ринва. Ці природні об’єкти є невід’ємною частиною Кременецького лісового масиву. Лісисті пагорби, глибокі балки та піщані дороги не лише створюють особливу атмосферу цієї місцевості, а й пояснюють, чому саме вона стала важливим районом діяльності Української повстанської армії. Під час бойових дій повстанці використовували природний рельєф для прихованого пересування, спостереження та організації оборони.
Після завершення війни Гурби стали місцем пам’яті українського визвольного руху. У 1990-х роках тут розпочалися перші офіційні заходи з вшанування загиблих повстанців, а також пошукові експедиції. Під час археологічних досліджень були знайдені останки воїнів УПА, які після ідентифікації та відповідних церковних обрядів перепоховали на місці бою.
У 2007 році було відкрито Пантеон слави Героїв Гурбенського бою – меморіальний комплекс, що став одним із найважливіших місць вшанування борців за незалежність України. До його складу входять центральний меморіал із колоною Покрови Пресвятої Богородиці, братські поховання воїнів УПА, пам’ятні хрести, каплиця, музей-криївка та храм Воскресіння Христового. Окремо вшановано пам’ять дітей – жертв радянського терору, а також окремих командирів повстанського руху.
Щороку у квітні, в річницю бою, та 14 жовтня, у День захисників і захисниць України та свято Покрови Пресвятої Богородиці, до Гурб прибувають тисячі людей. Тут проходять панахиди, військово-патріотичні заходи, наукові конференції та молодіжні вишколи. Меморіал став місцем, де вшановують пам’ять усіх, хто боровся за свободу України.
Гурби є фінальною точкою маршруту «Стежками князів Острозьких». Символічно, що подорож, яка починається біля середньовічних замків і храмів княжої доби, завершується в місці, де вже у XX столітті українці продовжили боротьбу за право жити у власній незалежній державі.